Сьорен К’єркеґор

Батько екзистенціалізму був християнином, і ціле століття світський екзистенціалізм жив зі спадщини, зрікаючись того, хто її заповів. К’єркеґор народився в Копенгагені, у похмурому благочесті заможного батька; закохався в Регіну Ольсен, заручився й сам розірвав заручини, а потім писав про цю рану до кінця короткого життя. Більшість головних книг він видав під вигаданими іменами – Йоганнес де Сілентіо, Клімакус, Антіклімакус, – і кожне ім’я обстоює власну життєву позицію, наче автор роздав себе цілій трупі.

Людина, за К’єркеґором, проходить крізь стадії існування: естетичну (життя заради миті та її насолод), етичну (життя обов’язку) і релігійну, куди веде тільки стрибок. У «Страху і трепеті» він вдивляється в Авраама, що заносить ніж над Ісааком, і бачить «телеологічне усунення етичного» – момент, коли вірянин чує заклик, вищий за будь-яке загальне правило. Проти натовпу, який усе усереднює й нікому не дає відповідати за себе, він ставить окремого індивіда: «натовп – це неправда».

Наприкінці він накинувся на офіційну данську церкву за те, що вона підмінила християнство респектабельністю, – і зробив це в ім’я самого християнства. Помер виснаженим у сорок два. На цьому сайті вже є Ніцше, Гайдеґґер, Сартр і Камю; ось той віруючий, з яким усі вони сперечалися, називали вони його чи ні. Приберіть К’єркеґора – і вони втратять співрозмовника, що поставив їхні питання першим.