Джон Локк

Локк прожив роки змов і вигнання серед людей, які скидали королів, а додому в Англію повернувся на кораблі майбутньої королеви. З того досвіду виросли дві книги, видані одного 1689 року: одна зробила його засновником британського емпіризму (погляду, що все знання походить з досвіду), друга – архітектором модерної ліберальної політики. Розум при народженні, стверджував він, – це tabula rasa, чиста дошка: кожна ідея, яку ми маємо, побудована з відчуттів і рефлексій про відчуття. Жодних вроджених ідей, жодних платонівських Форм, доступних чистому розуму, не існує.

У політиці він стверджував – проти божественного права королів – що легітимна влада спирається на згоду керованих і існує, щоб захищати природні права: життя, свободу й власність. Якщо влада порушує їх, народ має право скинути її. Джефферсон скопіював це у Декларацію незалежності, ледь переставивши слова.

Локк був також лікарем, колоніальним адміністратором і (сумнозвісно) інвестором у работоргівлю – його політична теорія універсальних прав співіснувала з цим у спосіб, з яким його читачі досі змагаються.